Одним з постійних сильнодіючих мотивів діяльності є інтерес. Інтерес (від лат. «Interest» - має значення «важливо») - це реальна причина дій, що відчувається людиною як особливо важлива. Інтерес можна визначити як позитивне оцінне ставлення суб'єкта до його діяльності.
Пізнавальний інтерес, перш за все, можна охарактеризувати як складне ставлення людини до предметів і явищ навколишньої дійсності, в якій висловлено його прагнення до всебічного, глибокого вивчення цих явищ, пізнання їх істотних властивостей. Це складне ставлення носить двосторонній характер. У ньому в єдності виступає об'єкт інтересу, тобто явище, предмет, наукова і навчальна область, яка несе в собі привертають боку, і пізнавальна, виборча спрямованість самої особистості.
Лише тоді, коли та чи інша галузь науки, той чи інший навчальний предмет представляються людині важливими, значними, він з особливим захопленням займається ними, намагається більш глибоко і грунтовно вивчити всі сторони тих явищ, подій, які пов'язані з його цікавить областю знань. В іншому випадку інтерес школяра до предмету не може мати характеру справді пізнавальної спрямованості: він може бути випадковим, нестійким і дуже поверховим.
Фізіологічним механізмом пізнавального інтересу як виборчої спрямованості є певна система нервових зв'язків, які утворюються під впливом низки умов і залежать від стану людини та її індивідуальності, від безпосередніх вражень особистості та її різноманітного минулого досвіду.
Цікавість, допитливість, пізнавальний інтерес, спеціальна схильність, професійний інтерес по-різному виражають міру вибіркового ставлення людини до предметного світу, до діяльності, його глибину, ступінь стійкості. Складна психологічна природа пізнавального інтересу зумовлює силу його впливу на розвиток особистості.
Пізнавальний інтерес, як і інтерес взагалі, не являють собою окремого конкретного психічного процесу, якими є, наприклад, мислення, сприйняття, пам'ять. У цьому складному ставленні людини до предметного світу в органічній єдності взаємодіють інтелектуальні, емоційні та вольові процеси. Це і є підставою настільки спонукає впливу пізнавального інтересу на розвиток різних психічних процесів (пам'яті, уяви, уваги).
На уроках вчителів, що приділяють велику увагу вихованню та розвитку пізнавальних інтересів в учнів, добре видно емоційний підйом школярів. Вигуки подиву, захоплення, викликані пізнанням нового, що вражає уяви, сміх у відповідь на жарт, глибокі переживання в колективі, схвильованість, пов'язана з проникненням в область моральних відносин, захоплення силою художнього образу, що доставляє естетичну насолоду, посмішка, почуття задоволення і задоволення з приводу свого вдалого відповіді, почуття гордості, викликане хорошою відповіддю товариша, - все це різні за своєю значимістю для особистості і глибині прояви почуття, але всі вони розбуджені пізнавальним інтересом. На уроках, не зігрітих емоціями пізнавального інтересу, не можна виявити нічого подібного.
Аналогічну ситуацію можна спостерігати і в сім'ях, що приділяють увагу розвитку пізнавального інтересу. Діти в таких сім'ях, як правило, завжди чимось зайняті: читають книги, щось майструють, займаються своєю улюбленою справою і т.д. І це все викликає у них позитивні емоції, радість, прагнення «зробити» щось нове, вдосконалити «старе», досягти більш високих результатів і т.п. При підготовці домашнього завдання захоплені діти прагнуть дізнатися ще щось нове, невідоме. Для того щоб діти не зупинялися на якомусь рівні, а продовжували рухатися далі, потрібна допомога батьків в підтримці і подальшому розвитку пізнавальних інтересів своїх дітей. А в сім'ях, де батьки не приділяють увагу вихованню інтересів, діти, зазвичай, надані самі собі. Вони не «вдосконалюють» свої знання, вважаючи, що достатньо того, що дають у школі. У цьому й криється помилка батьків.
Емоційна чуйність, захопленість діяльністю, пов'язаною з інтересом, виникають під впливом зовнішніх впливів, які фізіологічно представляють собою не що інше, як подразники, що викликають в корі головного мозку вогнище оптимального порушення, якому підпорядковуються всі інші психічні процеси.
Оскільки у вогнище оптимального збудження в стані інтересу включається не тільки кора головного мозку, але й підкірці, позитивні почуття задоволеності, бадьорості, радості від плідної діяльності сприяють більш легкому виникненню зв'язків, спонукають знову і знову здійснювати цю приємну роботу, цікавитися предметом.
Характерною особливістю пізнавального інтересу є і його вольова спрямованість. На нижчих щаблях свого розвитку (цікавість, епізодичний, випадковий інтерес, що виник під впливом певної ситуації і затухаючий з її зникненням) інтерес може носити чисто споглядальний характер. Пізнавальний же інтерес, як одна з вищих стадій розвитку інтересу, активний, він обов'язково пов'язаний з вольовою спрямованістю особистості до продуктивної діяльності.
Пізнавальний інтерес - це інтерес, не тільки повний думок і почуттів, це і інтерес дії і активний, цілеспрямований пошук кращих шляхів у вирішенні пізнавальної, а часто і практичної задачі. Тому-то він є важливим стимулом у розвитку таких цінних якостей особистості, як цілеспрямованість, наполегливість у досягненні мети, прагнення до завершеності дії, до досягнення намічених результатів.
Пізнавальний інтерес зазвичай буває пов'язаний із зусиллями, необхідними для подолання перешкод і труднощів на шляху до пізнання обраної галузі знань. Наявність труднощі в процесі пізнання, необхідність подолання його, самостійне і творче вирішення багатьох питань привертають до себе школярів можливістю спробувати свої сили в розумовій праці, у практичній діяльності. Ця особливість інтересу, що виражається у взаємозв'язку його з зусиллям, яке докладає людина в процесі діяльності, доводить, що пізнавальний інтерес сприяє розвитку волі, підкріплює вольові дії особистості.
Пізнавальний інтерес, у якому злиті воєдино всі психічні процеси, є в той же час найважливішим мотивом діяльності, який підвищує значимість її для людини. Завдяки цьому мотиву пізнавальна діяльність набуває особливого, особистісний сенс.
Під впливом інтересу розвивається розумова активність, яка виражається в безлічі питань, з якими дитина, наприклад, звертається до батьків, до вчителя, дорослим, з'ясовуючи сутність даного його явища. Пошук і читання книг в області, що цікавить, вибір певного виду діяльності, здатних задовольнити його інтерес, - все це формує і розвиває особистість дитини.
Розумова діяльність під впливом пізнавального інтересу набуває більш зосереджений характер, з'являється роздум, міркування з приводу проблем, що мають тепер для школяра особливе значення. Інтерес викликають суттєві зміни і в способах розумової діяльності, яка стає більш продуктивною.
Пізнавальна активність, що розвивається під впливом інтересу, тепер сама стає потужним стимулом розвитку мислення, творчої уяви, використання минулого досвіду. Всі пізнавальні процеси набувають у зв'язку з цим особливу глибину і напруженість.
Пізнавальний інтерес тому і є важливим мотивом, спонукальною силою діяльності, що завдяки йому, сигнали, що йдуть в кору великих півкуль, носять характер подразників, що мають особливо важливе значення для дитини, внаслідок цього умовні зв'язки, які встановлені при наявності пізнавального інтересу, є більш міцними і глибокими.
Пізнавальні інтереси дітей 7-9 років відрізняються слабкою дифференцированностью, неміцністю. У значної частини учнів початкової школи інтереси можна швидше назвати станом зацікавленості, а не стійкою рисою особистості.
Розвиток пізнавальних інтересів виражається у подальшому поглибленні їх змісту, спрямованості, стійкості, усвідомленості та дієвості. У школярів 5-9 класів розширюється область пізнавальних інтересів, тому що навчальні предмети тепер розкривають перед підлітками предметний світ ширше, багатшими. Кругозір школяра і пізнавальні інтереси зростають паралельно і в тісному взаємозв'язку: наявність інтересів сприяє розширенню кругозору, а нові знання в свою чергу породжують і нові інтереси. Знання, що встановлюють нові, більш глибокі причинно-наслідкові зв'язки, перебудовують минулий досвід школяра, тому інтерес до фактів і описами в значній мірі поступається місцем інтересу до теорії. Загальна тенденція розвитку інтересів підлітка - їх диференціація, причому разом з нею намічається і супідрядність їх: один, найбільш стійкий і глибокий інтерес займає центральне місце, інші - перехідні і нестійкі - розташовуються навколо цього центрального. Діти більше часу починають приділяти урокам. Питають у батьків, що їм незрозуміло, цікаво. Якщо не зручно запитати у батьків, то шукають потрібну книгу, журнал, тобто шукають джерела для отримання з них потрібної інформації. У цьому віці діти починають експериментувати, ставити досліди. Щоб інтерес не пропав, батьки повинні допомагати дітям, «приймати участь» у їх діяльності. Пізнавальні інтереси підлітків характеризуються активністю та дієвістю. Діти 12-15-річного віку активно й ініціативно прагнуть дізнатися якомога більше з потрібних питань. З'являється неухильне прагнення задовольнити спрагу пізнання в предметних гуртках, музеях, на факультативах.
Яскраво виражений виборчий характер пізнавальних інтересів підлітків часто проявляється в категоричності їх оцінок того чи іншого навчального предмета. Один із предметів вони оцінюють дуже високо, до інших проявляють зневагу. Велику роль у такому виборчому відношенні підлітка до навчальних предметів грає вчитель, тобто з цікавістю навчаються у тих педагогів, яких люблять і поважають. Аналогічно і з'являються захоплення у дітей. Якщо батьки чимось захоплюються, то як правило у дітей з'являється інтерес до цього заняття. Велику роль у цьому відіграє і суспільство, колектив, в якому перебуває дитина. Якщо ніхто не захоплюється тим, що цікаво одній людині з колективу, то, як правило, інтерес до цього згасає. А відповідно, якщо є «підтримка», то цим захопленням можуть зацікавитися інші. Багато спостереження і дослідження показали, що на інтерес підлітка до предмета істотно впливають колективні відносини. Захоплення колективу певною діяльністю впливає і на інтереси окремої особистості.
Серед пізнавальних інтересів старших школярів переважають інтереси до теоретичних проблем, питань науки. Ставлення до навчальних предметів набуває характеру опосередкованого інтересу: предмет цікавить остільки, оскільки він має значимість і цінність для особистості. Критерієм інтересу в цьому віці є наявність певної схильності. У залежності від цього виникає особливий зв'язок між пізнавальними і професійними інтересами. Основним стрижнем пізнавальних інтересів старших підлітків є прагнення до самовдосконалення та самоствердження. На цій же основі розвиваються і професійні інтереси. У старшому шкільному віці триває процес диференціації і, що особливо важливо, супідрядності інтересів: переважаючий інтерес як би обростає системою опосередкованих, приватні інтереси підпорядковуються життєвому єдиним планом. Відзначаються також подальше зростання активності інтересів, прагнення повніше, глибше опанувати предмет, пошуки різних шляхів розширення і поглиблення знань. Чим вище рівень свідомості, тим складніше, глибше, повніше відбувається процес формування пізнавальних інтересів, то більша їх вплив на формування особистості.
Встановлені психологічної наукою щаблі розвитку пізнавального інтересу: цікавість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес позитивно допомагають нам більш-менш точно визначити стан вибіркового ставлення учня до предмету і ступінь впливу на особистість [42].
Під цікавістю звичайно розуміють саму елементарну стадію орієнтування, пов'язану з новизною предмета, який може і не мати особливого значення для людини. На цій стадії - нижчому щаблі розвитку пізнавального інтересу - дитина задовольняється тільки цікавістю того чи іншого предмета, тієї чи іншої галузі знань, тією чи іншою діяльністю. На цьому ступені в учнів ще не помічається прагнення до пізнання сутності. З'являються різні хобі.
Стадія допитливості характеризується прагненням проникнути за межі видимого на щаблі розвитку пізнавального інтересу. Школяру властиві емоції подиву, радості пізнання. Учень, включаючись за власним бажанням у діяльність, наштовхується на труднощі, і сам починає шукати причини невдачі: «Чому?». Допитливість, стаючи стійкою рисою характеру, представляє велику цінність для розвитку особистості.
Третя стадія пізнавального інтересу звичайно характеризується пізнавальною активністю, пов'язаної з прагненням дитини до вирішення проблемного питання. У центрі уваги стає готовий матеріал навчального предмета і не сама по собі діяльність, а питання, проблема. Інтерес до пізнання закономірностей, до встановлення причинно-наслідкових зв'язків, явищ характеризує собою справді пізнавальний інтерес. Пізнавальний інтерес, як особлива спрямованість особистості на пізнання навколишньої дійсності, характеризується безперервним поступальним рухом, сприяючим переходу школяра від незнання до знання, від менш повного і глибокого до більш повного і глибокого проникнення в сутність явищ. Для пізнавального інтересу характерно напругу думки, зусилля волі, прояв почуттів, що веде до подолання труднощів у вирішенні завдань, до активних пошуків відповіді на проблемні питання.
Стадія теоретичного інтересу, пов'язана не тільки прагненням до пізнання закономірностей, теоретичних основ, але і з застосуванням їх на практиці, з'являється на певному етапі розвитку особистості та її світогляду. Цей ступінь характеризується активним впливом на світ, спрямованим на його перебудову, вимагає від особистості не тільки глибоких знань, вона пов'язана з формуванням стійких її переконань. На цей ступінь в змозі піднятися лише старші школярі, які мають теоретичну основу для формування наукових поглядів, правильного світорозуміння.
Такий загальний шлях розвитку пізнавальних інтересів.
Стадії ці можуть співіснувати в єдиному акті пізнання, коли від цікавості, залученого новизною предмета, школяр переходить до стану допитливості, шукає в предметі боку, які не видно відразу, заглиблюється в сутність предмета і, нарешті, поглинається рішенням проблеми, завдання, питання.