Державний стандарт загальної середньої освіти – звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти і гарантії держави щодо здобуття, галузі та розподіл годин  між ними за роками навчання; визначає граничне допустиме тижневе навантаження учня для кожного класу; встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету. Інваріативна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавний компонент. Варіативну складову формує навчальний заклад  з урахуванням інтересів, здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттєвим засобом забезпечення повноцінного розвитку особистості кожного школяра.

Державний стандарт загальної середньої освіти – це система параметрів, що задає державну норму освіченості, яка відображає суспільний ідеал і враховує реальні можливості освіти в досягненні цього ідеалу.

Базовий навчальний план, стандарти освітніх галузей, які входять в інваріативну складову, система вимірників якості.

Принцип природо відповідність, народність, гуманності, наступності, непереривності, демократизму, доступності, рівності,перспективності, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей.

Зміст освіти – система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових, фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, зміст соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу,суспільство, техніку і         мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постали перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих: досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людей, його вияв у ставленні до навколишнього світу, інших людей.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства (завданням всебічного  розвитку людини) забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості  процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються в школі.

Зміст освіти – 1)випливає з її основних функцій: залучити молодь до загальнолюдських і національних цінностей;

2)система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичних вмінь і навичок та способів діяльності досвіду творчої діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної поведінки, якими повинен оволодіти учень в процесі навчання. Чинники, що впливають за З.о.: а)об'єктивні: потреба суспільства у робочій силі; розвиток науки і  техніки, що супроводжується появою нових ідей, теорій, і докорінними змінами у техніці і технології;  б)суб'єктивні: політика керівних сил суспільства, методологічні позиції вчених;

3)система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, праці;

4)в системі професійної підготовки – обумовлені цілями та потребами суспільства вимоги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технологій та культури. З.о. обумовлюються освітньо-кваліфікаційними характеристиками та іншими актами органів управління освітою і змінюється відповідно рівня розвитку науки, культурного виробництва, суспільства;

5)чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якою повинне оволодіти учень протягом усіх років навчання у школі.

У нормативно-правових документах, навчальних планах та програмах.

Дидактика – галузь педагогіки, що вивчає теорію освіти і навчання; теоретична і нормативно-прикладна наука, яка розкриває сутність і рушійні сили навчання у взаємозв'язку його освітніх, виховних і розвивальних функцій.

Метод (від гр. methodos ) – шлях до чогось, спосіб пізнання. Метод навчання – шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, визначених завданнями навчання.

 Процес навчання реалізується шляхом взаємодії діяльності учителя (викладання) і діяльності учня(учіння). Учитель здійснює різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальний матеріал, сприяє активізації навчального матеріалу; учень сприймає, осмислює, запам'ятовує тощо цей матеріал. Метод при цьому виступає як упорядкована взаємодія, співробітництво, партнерство. Це дозволяє зробити висновок про те, що під методом навчання слід розуміти спосіб упорядкованої, взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів, спрямованої на досягнення завдань процесу навчання.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємної діяльності вчителя й учнів, спрямований на розв'язання навчально-виховних завдань.

Демонстрація. Метод полягає в наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді. Використовується для розкриття динаміки явищ, які вивчаються, а також для ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньою будовою та ін.. При цьому увага учнів концентрується на суттєвих властивостях предметів, явищ, процесів. Слово відіграє супровідну роль і служить для аналізу ходу спостереження та його результатів. І дидактичну цінність має демонстрація реальних предметів, явищ або процесів, що протікають у природних умовах (спостереження за погодою), демонстрація натуральних предметів у робленому середовищі, демонстрація штучних об'єктів у природному середовищі (копія механізму). Штучні замінники натуральних предметів відіграють важливу роль при вивченні всіх предметів. Вони дозволяють ознайомитися з конструкцією, принципами (рельєфом місцевості, будовою квітки, розрізом геометричної фігури), провести безпосередні виміри, визначити характеристики.

 Ілюстрація передбачає показ і сприймання предметів, процесів і явищ у їх символічному зображенні за допомогою плакатів, портретів, фотографій, малюнків, схем, репродукцій тощо. Методи демонстрації та ілюстрації використовують для взаємозв'язку: якщо явище чи предмет учні повинні сприймати в цілому, використовується демонстрація; якщо необхідно усвідомити суть явища, взаємозв'язки між його компонентами, використовують ілюстрацію. Результативність ілюстрації залежить від методики показу. Велика кількість ілюстрацій відволікає учнів від з'ясуванні суті явищ, що вивчаються. В окремих випадках доцільно використовувати роздатковий матеріал (гербарії, фотографії, діаграми, таблиці тощо). У сучасній школі для забезпечення якісної ілюстрації використовуються екранні технічні засоби.

До словесних методів належать: розповідь, пояснення, лекція, бесіда, інструктаж, робота з книгою, навчальна дискусія, диспут.

Роповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу, який використовується для послідовного, систематизованого, дохідливого, емоційного повідомлення знань. Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу, зокрема даних про географічне положення і природні умови тієї чи іншої країни; фактів і прикладів з їхніх наукових відкриттів у курсах біології, хімії, фізики, математики, короткої біографії письменника тощо.

У чистому вигляді розповідь використовується рідко. Найчастіше вона містить міркування учителя, аналіз фактів, прикладів тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається.

Бесіда – діалогічний метод викладу навчального матеріалу. Суть бесіди в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих і поставлених питань спонукати учнів до актуалізації (пригадування) вже відомих знань і досягти засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Метод найчастіше застосовується тоді, коли нова тема є порівняно не складною, а в учнів уже склалися про неї певні уявлення або усталилися життєві спостереження, які дозволяють осмислити і засвоїти знання евристичним шляхом. За призначенням виділяють бесіди вступні або організаційні повідомлення нових знань (сократичні, евристичні та ін.) ; синтезуючі або закріплюючі; контрольно-коректуючі.

Лекція. Від інших методів словесного викладу вона відрізняється: а) більш строгою структурою; б) логікою викладу навчального матеріалу; в)великим обсягом інформації, яка повідомляється; г) системним характером викладу.

Предметом шкільної лекції здебільшого є опис складних систем, явищ, об'єктів, процесів, наявних між ними зв'язкових залежностей, головним чином, причинно-наслідкового характеру. Очевидно, що лекція доречна лише в старших класах. Вже учні мають необхідний для сприймання і осмислення матеріалу лекцій рівень підготовки. Лекція використовується для викладу більшого за обсягом матеріалу, займає цілий урок, а інколи й здвоєні уроки.

Змістом контролю є виявлення, вимірювання та оцінювання досягнень учнів, які структуровані у програмах, представлені у вимогах до здійснення контролю і оцінювання за предметами.

У початкових класах вчителем застосовуються такі види контролю: поточний, періодичний, тематичний, семестровий, річний; державна підсумкова атестація.

Формою проведення атестації є підсумкова контрольна робота. Зміст завдань для підсумкових контрольних робіт формується відповідно до вимог Програм для середньої загальноосвітньої школи (1-4 класи) та методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України.

Методи перевірки – це способи взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів, спрямовані на виявлення та вимірювання знань і рівня навчальних досягнень кожним учнем і класом в цілому.

 У початкових класах застосовуються методи: усної перевірки (бесіда, розповідь учня); письмової перевірки (самостійні, контрольні роботи, твори, перекази, диктанти, графічні завдання тощо); практичної перевірки (дослід, практична робота, спостереження, заповнення таблиць, побудова схем, моделей, перфокарт тощо). Відносно новим є використання тестових завдань, які є стандартизованим засобом перевірки, який цілеспрямовано і економно у часі може кількісно виявити, що учень знає і вміє. Порівняльний аналіз результатів виконання науково обґрунтованих тестових завдань учнями одного класу, школи, району і т. ін. дозволяє об'єктивно виявити стан їх підготовленості, якість змісту, методик.

Для перевірки  у початкових класах можуть використовуватися тести і окремі тестові завдання різної складності, які змістовно охоплюють один предмет або кілька. Залежно від мети контролю тестові завдання можуть передбачати вибір однієї правильної відповіді ( чи двох), конструювання відповіді, з'ясування правильності зв'язків між поняттями, встановлення послідовності тощо.

Учбово-пізнавальна діяльність під час перевірки буває репродуктивною і творчою (частково-пошуковою і пошуковою).

За формою організації учбово-пізнавальної діяльності учнів перевірка може бути: індивідуальною, груповою, фронтальною; у 3-4 класах доцільно включати у процес перевірки завдання на вибір.

Об'єктами перевірки й оцінювання навчальних досягнень учнів з мови навчання є :

мовленнєві уміння з чотирьох видів мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письма;

знання про мову і мовлення, мовні уміння й навички;

орфографічні і пунктуаційні вміння й навички;

графічні навички письма, техніка, швидкість письма, культура оформлення письмових робіт.

 Оцінювання мовних знань і вмінь здійснюється в 2-4 класах не менше як двічі на семестр після вивчення певної теми (невеликі за обсягом теми можна об'єднувати, а великі – перевіряти за логічно завершеними частинами).

Для перевірки пропонуються завдання двох типів: 1) завдання, які передбачають вибір одного із запропонованих варіантів відповіді; 2) завдання, що передбачають виконання без опори на запропоновані варіанти відповіді (самостійне утворення форм слова, добір слів за певною ознакою, побудова речень тощо).

У 2 класі учням пропонується чотири завдання: три завдання першого типу (з трьома варіантами відповіді на кожне) і о.з. другого типу. Учням 3-4 класів дають вісім завдань: чотири першого типу (з трьома варіантами відповіді на кожне) і чотири – другого типу.

У 2 класі за кожне правильно виконане завдання учень одержує три бали. У 3-4 класах кожне завдання першого типу оцінюється одним балом, другого типу – двома балами ( якщо таке завдання виконане частково,то учневі зараховується бал).

У 2-4 класах здійснюється перевірка графічних навичок: форми, розміру, нахилу, поєднання літер; культури оформлення письмової роботи і швидкості письма.

Дотримання норм за кожним із зазначених параметрів оцінюється двома балами (в сумі буде 12 балів). За незначне відхилення від норми за тим чи іншим параметром знімається один бал, за значне – 2 бали. Щодо швидкості письма:незначним вважається відхилення від меншого показника норми (2 клас – 15-20 слів, 3 клас – 21-30 слів, 4 клас – 31-40 слів) на 1-5 знаків, значним – на 5 та більше знаків.

Рівень розвитку навички читання мовчки у 3 класі перевіряється у процесі поточного опитування. У 4 класі перевіряється і оцінюється під час поточного опитування, а також у процесі підсумкової контрольної роботи наприкінці першого і другого семестрів. Враховуються такі характеристики цього виду читання: спосіб, розуміння змісту прочитаного, темп читання.

Якість читання напам'ять визначається за такими критеріями:

правильність, повнота відтворення учнем (ученицею) фактичного змісту тексту;

виразність читання (доречність використання інтонаційних, мовленнєвих та позамовних засобів виразності);

дотримання орфоепічних норм (літературна вимова голосних і приголосних звуків у різних позиціях, сполучень звуків у мовленнєву потоці, а також наголошування слів та інтонування речень, різних за метою висловлювання).

У дітей органічними порушеннями вимови цей критерій не враховується.

Навички читання вголос і мовчки, читання напам'ять, елементарна обізнаність з колом дитячого читання; смисловий структурний аналіз тексту; літературознавча пропедевтика; робота з дитячою книгою.

 Критеріями оцінювання усної перевірки результатів навчання учнів є: якості знань та умінь  - повнота і глибина, конкретність і узагальненість, правильність, системність та систематичність, усвідомленість та автоматизація;культура мовлення та послідовність викладу матеріалу, правильне вживання термінів, повнота у формулюванні висновків, згорнутість, розгорнутість і т.п.); суб'єктивні якості – самостійність,активність, швидкість,оперативність, гнучкість та міцність.

Критеріями оцінювання письмових робіт з математики є: правильність виконаної роботи та її обсяг.

• обчислювальні помилки в завданнях;

• помилки у визначенні порядку виконання арифметичних дій;

•неправильне розв'язання задачі (пропуск дій (дії), неправильний добір дій (дії), зайві дії;

•незакінчене розв'язання задачі чи прикладу;

•невиконане завдання (не приступив до його виконання);

•незнання або неправильне застосування властивостей, правил, алгоритмів, існуючих залежностей, які лежать в основі завдань чи використовуються в ході їх виконання;

•невідповідність пояснювального тексту, відповіді завдання, назви величин виконаним діям та отриманим результатам;

•невідповідність виконаних вимірювань та геометричних побудов даним параметрам завдання.

•нераціональні прийоми обчислення, якщо ставилась вимога скористатися такими прийомами;

•неправильна побудова чи постановка запитань до дій(дії) під час розв'язання задачі;

•неправильне чи неграмотне з точки зору стилістики або за змістом формулювання відповіді задачі;

•неправильне списування даних  (чисел, знаків) задачі з правильним її розв'язанням;

•не закінчене ( не доведене) до логічного кінця перетворенння;

•помилки у записах математичних термінів, символів;

•відсутність відповіді у завданні або помилки у записі відповіді.

Дві негрубі помилки вважають за одну грубу помилку.

Охайні виправлення є недоліками роботи.

Тривалість виконання перевірних письмових робіт: у 2-му класі початкової школи: I семестр – до 20 хв, II семестр – до 30 хв , 3-4 класи – до 35 хв. За цей час учням треба встигнути не лише повністю виконати роботу, а й перевірити її.

Навчальний матеріал поділяється на блоки. Після вивчення кожного блоку проводиться тематична перевірка ( по 2 рази на семестр - з курсів «Природознавство» і « Громадянська освіта»; 4 рази на семестр – з курсу « Я і Україна. Довкілля»). Тривалість кожної перевірної роботи – 10-15 хв.

Предмети з варіативної складової.

В основу розробки його змісту покладено проектно-ігровий і техніко-технологічний підходи.

Від 2 до 4 разів.

Рівень навчальних досягнень ( початковий, середній, достатній, високий) учитель визначає за показником навчального

нормативу основної групи та за технічними показниками виконання рухової дії.

Об'єктами перевірки й оцінювання навчальних досягнень учнів з предмета «Основи здоров'я» виділено:

Знання про здоров'я,його складові; здоровий і безпечний спосіб життя; зв'язки і залежності між ними.

Виконання правил, вказівок, алгоритмічних приписів здорового і безпечного життя, які передбачено програмою.

Розв'язання реконструктивних і творчих завдань, які реалізуються на програмовому змісті.

Ставлення до власного здоров'я та здоров'я оточуючих; уміння і навички міжособистісних стосунків; потреби і мотиви суспільної, навчально-пізнавальної і трудової діяльності.

Уміння дати відповідь на будь-яке питання.

Аудіювання, діалог, усний твір і переказ, письмовий переказ.

Основною формою перевірки орфографічної та пунктуаційної грамотності є контрольне списування і контрольний текстовий диктант. Контрольне списування проводиться: в 1 класі – у кінці року, в 2-4 класах – на кінець кожного семестру. Контрольний диктант проводиться в 2 класі – один раз у кінці першого семестру і двічі в другому семестрі;

в 3-4 класах – двічі на кожний семестр.

Розвиток артикуляційного апарату, кут зору, розширення уваги та пам'яті.

Освітня компетенція є сукупністю взаємозв'язаних смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок досвіду діяльності учня відносно певного кола об'єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно і соціально значущої продуктивної діяльності. Компетенція – це суспільна норма, вимога, яка сама по собі не є характеристикою індивіда. Нею вона стає у процесі засвоєння  і рефлексії учня, перетворюючись у компетентність.

Компетентність –складне особистісне утворення, що інтегрує відповідно до вимог певної діяльності знання, уміння,навички, особистий досвід її виконання, ставлення до процесу і результату, вона створює передумови для активних самостійних дій. Отже, компетентність не зводиться тільки до знань, окремих умінь і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Із врахуванням світового досвіду і потреб розвитку української школи у вітчизняній педагогіці визнано три види компетентностей, які характеризують результати навчання на засадах компетентнісного підходу : ключові, між предметні і предметні.

До ключових компетентностей відносяться: уміння вчитися, соціально-трудова, загальнокультурна, інформаційно-комунікативна, здоров'язбережувальна , соціальна. Ключові компетентності є наскрізними інтегрованими утвореннями, які формуються засобами всіх предметів, у взаємозв'язку урочної і позаурочної роботи, у взаємодії з соціумом.

Міжпредметні компетентності формуються у взаємозв'язку змісту і методик предметів однієї чи різних освітніх галузей.

Предметні компетентності забезпечуються засобами одного предмету, їх зміст і структура чітко відповідають певним елементам навчального змісту. Предметні компетентності молодших школярів визначаються на основі вимог до навчальних досягнень учнів, які вказано у програмах кожного предмету.

Основними функціями контролю і оцінювання навчальних досягнень учнів є: мотиваційна, діагностувальна, коригувальна, прогностична,навчально-перевірювальна,розвивальна, виховна.

Контроль і оцінювання в процесі навчання молодших школярів є одним із важливих засобів мотивації і стимулювання їх учбово-пізнавальної діяльності. Так, оцінка у поєднанні з іншими мотивами учіння сприяє розкриттю перспектив успіху дитини, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Діагностувальна функція контролю дає змогу учителеві виявити прогалини і помилки в знаннях і вміннях відповідно до поставлених цілей, з'ясувати причини їх виникнення  і відповідно коригувати учбово-пізнавальну діяльність школярів та способи управління нею. Зауважимо, що в процесі контролю відбувається «коригування», а не «доучування».

Отримані результати контролю використовуються з метою прогнозування шляхів удосконалення методики навчання предмета в цілому, передбачення засобів удосконалення результатів досягнень окремих учнів.

Навчально-перевірювальна функція контролю полягає насамперед у поліпшенні якостей знань та вмінь молодших школярів. Так, організація перевірки в логічній послідовності  - з одного боку, та вимога повноти й обґрунтування відповідей  - з іншого, забезпечують систематизацію і узагальнення засвоєного змісту. Спонукання дітей до використання результатів спостережень, прикладів з власного життя поглиблює і розширює їхні знання і вміння. Усне або письмове виконання перевірних завдань сприяє їх осмисленню, усвідомленню та закріпленню, застосування за зразком, за аналогією та у нових ситуаціях.

У початкових класах вчителем застосовуються такі види контролю : поточний, періодичний, тематичний, семестровий,

річний; державна підсумкова атестація.

Вибір видів контролю (перевірки й оцінювання), їх зміст, послідовність, взаємозалежність, час проведення визначаються специфікою навчальних предметів.

Поточний контроль здійснюється в процесі поурочного вивчення теми. Особливість цього виду контролю в тому, що він є компонентом процесу оволодіння навчальним матеріалом уроку. Це визначає його основні цілі: встановлення стану розуміння і первинного засвоєння учнями окремих елементів змісту теми, встановлення зв'язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем уроків, закріплення знань, умінь і навичок , їх актуалізація перед вивченням нового матеріалу. Результати поточної перевірки  на самостійному етапі в структурі уроку оцінюються в оцінних судженнях або в балах. У процесі оволодіння новим змістом, тобто під час його засвоєння, систематизації й узагальнення, застосування нових знань, умінь і навичок, оцінка в балах виставляється тільки за достатньо повні і правильні відповіді.

Інформація, отримана в процесі поточного контролю, є основою для коригування методики роботи вчителя на уроці, запобігання відставання окремих учнів, коригування учіння, необхідною умовою досягнення поурочних цілей , враховується у планування наступних уроків.

Періодичний контроль має на меті визначення й оцінювання сформованості загальнопредметних умінь і навичок (аудіювання, читання, усне мовлення тощо), якими оволодівають учні в процесі вивчення окремих предметів. Цей вид контролю передбачає перевірку, що здійснюється періодично, шляхом організації фронтальної та індивідуальної діяльності школярів. Періодичність перевірки та вимоги до її змісту, оцінювання й обліку результатів конкретизуються в рекомендаціях з окремих предметів.

Тематичний контроль (перевірка й оцінювання) як правило здійснюється після опанування програмової теми чи розділу. У разі, коли тема розрахована на велику кількість годин, її розподіляють на логічно завершені частини – підтеми. Якщо ж програмова тема невелика за обсягом, то об'єднують з однією або кількома наступними темами. Отже, одиницями тематичного контролю з різних предметів можуть бути: програмова підтема, тема, кілька тем, розділ. Об'єднання програмових тем здійснюється не механічно, а з урахуванням логічної структури їх змісту, взаємозв'язку між темами.

Тематичний контроль якісно відрізняється від поточного контролю тим, що спрямований на виявлення та оцінювання рівнів оволодіння певною, достатньо завершеною частиною навчального матеріалу відповідно до структурних елементів предметної компетентності .

Перевірка аудіативних умінь здійснюється фронтально в 2-4 класах у кінці кожного семестру.

Для цього використовується незнайомий текст художнього стилю і запитання з варіантами відповіді. У 2 класі пропонується 4 запитання з двома варіантами відповіді на кожне, у 3-4 класах – 6 запитань з трьома відповіді на кожне.

У 2 класі за кожну правильну відповідь на запитання учень одержує 3 бали, в 3-4 класах – 2 бали.

Перевірка сформованості усного (діалогічного і монологічного) мовлення здійснюється індивідуально в 2-4 класах наприкінці кожного семестру.

Рівень сформованості діалогічного мовлення в  2-4 класах рекомендується перевіряти у першому семестрі.

Перевірку усного монологічного мовлення рекомендується здійснювати в 2-4 класах у другому семестрі. У 2 класі перевіряється вміння будувати усний переказ, у 3-4 класах – усний твір.

Письмовий переказ проводиться в 3 класі у кінці навчального року, в 4 класі – у кінці кожного семестру.

За усне висловлювання (переказ, твір) ставиться одна оцінка – за зміст.

За письмовий переказ виставляється дві оцінки: за зміст і за грамотність. У журнал заноситься тільки оцінка за зміст.

Перевірка сформованості вміння читати в 1 класі здійснюється індивідуально наприкінці навчального року на матеріалі, в якому використано всі букви алфавіту, склади різних типів.

У 2-4 класах сформованість читацьких умінь перевіряється на уроках читання.

Перевірка розвитку навички читання вголос у 2-4 кл. здійснюється індивідуально у процесі поточного контролю і підсумкового ( в кінці першого і  другого семестрів). Перевіряються всі якості навички читання вголос (правильність, усвідомленість, темп, виразність).

Для читання учневі пропонують незнайомий художній, науково-художній текст, який у кожній віковій групі відрізняється обсягом, складністю змісту, мовою, побудовою речень, шрифтом і т.ін.

Розвиток уміння читати виразно перевіряється лише після попередньої підготовки учнів.

       З особливою увагою педагог ставиться до дітей, які мають психофізіологічні вади: заїкання, поганий зір, природну уповільність. Під час оцінювання це не є підставою для зниження бальної оцінки. Контроль за якістю читання у таких дітей здійснюється під час поточного опитування. Примітка: під час оцінювання вчитель не знижує бал, якщо темп читання несуттєво нижчий від нормативного, але при цьому учень достатньо повно розуміє зміст прочитаного.

Рівень розвитку навички читання мовчки у 3 класі перевіряєтьсяу процесі поточного опитування. У 4 класі перевіряється й оцінюється під час поточного опитування, а також у процесі підсумкової контрольної роботи наприкінці першого і другого семестрів. Враховуються такі характеристики цього виду читання: спосіб, розуміння змісту прочитаного, темп читання.